Любов - найвище почуття

ТЕМА.                     Любов  -  найвище почуття. Що означає любити.

 МЕТА.              Показати  учням   на  конкретних  прикладах,   що    здатність  відчувати   любов  є  ознакою  духовного  зростання   людини. Навчити дітей обґрунтовувати необхідні умови для існування   любові.     Розвивати   кругозір; уміння  визначати  характер  людини за її  поведінкою, аналізувати вчинки літературних  героїв.  Виховувати   почуття  відповідальності,   поваги,                           щирості,  співчуття  як морального підґрунтя любові.

ОБЛАДНАННЯ.   Репродукції   картин  Леонардо да Вінчі «Мадонна Літта»,  Лайоша    Гулачі    «Паоло    Франческа»,        репродукції    ілюстрацій     Є.Попова,   М.Шевченка   до повісті О.Гріна  «Пурпурові   вітрила»,      малюнки    учнів         «Домашні  улюбленці»,    «Найдорожча    людина»,     «Улюблений  літературний герой»;    аудіосупровід – вальс з кінофільму   «Мой ласковый и нежный зверь». 

Основні поняття, які треба вміти застосовувати:

емоції, дружба, любов, самопожертва, почуття, закоханість, щирість.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:

Після цього заходу учні зможуть:

•             наводити приклади різних проявів любові;

•             на основі власного досвіду розповідати, в чому проявляється любов до рідних;

•             пояснювати, чому відповідальність, повага, щирість, співчуття є моральним підґрунтям любові;

•             на прикладах літературних героїв визначати моральність та аморальність у поведінці людини.

П Е Р Е Б І Г       З А Х О Д У

І.Мотивація

«Моя любов без дна,

                                                А доброта, як шир морська.

                                                І що я більше витрачаю –

                                                Багатшою від того я стаю.»

     Це слова Джульєтти з чудової романтичної  п’єси  В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Як ви розумієте ці слова?

ІІ.   Початок етичного діалогу. Занурення в етичну проблему.

1. Вступне слово вчителя.

        Не одне покоління мислителів і митців сперечаються про природу любові. Та єдине, в чому доходять згоди всі, це те, що завдяки любові людина має сенс у житті. Любов – це таємниче і непередбачуване почуття. Завдяки любові людина живе, радіє, самовдосконалюється. Любов надає людській душі крила для найвищого злету. Прагнучи привернути до себе іншу людину, відчути її любов, ми здатні приборкати нетерплячість, дратівливість, злість та інші негативні риси.

2. Робота з репродукціями карти, ілюстраціями, малюнками.

Бесіда:

-              Які почуття втілено в картинах?

-              З якими почуттями ви малювали своїх близьких людей, домашніх улюбленців, літературних героїв?

-              Чи можна всі ваші відповіді узагальнити словом «любов»? Чому?

3. Складання схеми.

-   До кого ми відчуваємо любов?

4. Висловлювання думок методом «Вільний мікрофон».

«Суть сприйняття – пробуджувати здатність любити.»

Симон Соловейчик (письменник і педагог).

-              Як ви розумієте ці слова?

5.            Робота у групах.

       Емоції й почуття відіграють у житті людини основну роль. Об’єднавшись у групи, поміркуйте над словами російського філософа С.Франка:

«Я розквітаю,

         Я збагачуюсь,                                       Я люблю,

         Я заглиблююсь,               =                  Я віддаю себе іншому».

         Я переживаю                                        

Як вирозумієте цю «формулу» любові?

6.            Словникова робота.

Перед вами тлумачні словники. Знайдіть  значення слів:

•             самовіддача;

•             самозречення;

•             самопожертва.

-              Чи близькі за значенням ці слова?  Поясніть свою відповідь.

7.            Вирішення проблемної ситуації.

          Послухайте розповідь, яку написав Василь Сухомлинський. Свідком цієї життєвої історії він був сам.

СИЛА ЛЮБОВІ

        Жили на світі мати, батько із сином. Сину ще й року не було, коли батько покинув його матір. Залишилися мати із сином самі. Нелегко було матері.

       Син ріс. Мати вже відводила його в дитячий садок. Син дізнався, що в інших дітей є не тільки мати, а й батько. Це відкриття вразило дитячу душу.

      Минув ще рік, другий. П’ятирічний син питає у матері:

-  Мамо, а себе наш батько любив?

-  Себе він любив ще менше, ніж нас. Себе він не тільки не любив, а й не поважав.

-  А що означає поважати себе?

Мати намагалася пояснити, але п’ятирічний син ще не міг зрозуміти таких складних речей.

    Минув рік, минуло два роки. Семирічний син питає у матері:

-              Мамо, що ж це означає – поважати себе?

-              Це означає – залишити себе на землі, у своїх дітях. Хто не хоче залишити себе у своїх дітей, той не хоче бути людиною.

-              Але хіба він, батько, не розумів цього? – питав здивований син.

-              Він зрозуміє це тільки в старості.

    Коли сину виповнилося вісім років, мати вийшла заміж. Другий чоловік матері був доброю, сердечною людиною. Але хлопець не відкривався перед ним, бо не вірив йому. «Якщо людина, без якої я не міг би  народитися, не стала моїм батьком, то хіба може стати батьком чужа людина», - думав хлопець.

   Одного разу син захворів. Дві ночі він лежав непритомний і лише зрідка до нього поверталася притомність. Одного разу вночі йому стало краще, він розплющив очі й побачив перед собою вітчима. Той  тримав у руці його кволу ручку. Хлопець сказав:

  - Я називатиму тебе батьком, добре?

    Минуло кілька років, і на щасливу сім’ю звалилося страшне горе: невиліковна хвороба прикувала матір до ліжка. Десять років вона хворіла, і всі ці роки про неї піклувалися чоловік і син. Коли сину виповнилося двадцять три роки, мати вмерла. Син одружився. У нього самого вже народився син. Вітчим став старою, немічною людиною. Син палко й віддано любив його. Без нього ніколи в сім’ї не починали обідати, без його поради не вирішувалася жодна справа.

    І от одного разу, коли сім’я вечеряла, в хату хтось постукав.  Увійшов старий:

     -  Пізнаєш мене?

     -  Ні, не пізнаю.

     -  Я твій батько.

    Син згадав усе.  Він відповів:

-              Ось мій батько. А Ви для мене просто старий.

-              Але ти мій кровний син, - заблагав старий, - прийми мене.

-              Добре, живіть у нас, - сказав син. Але я не можу ні любити, не поважати вас, ні батьком називати.

      Так і живуть вони у великому будинку серед яблунь і вишень.

      Теплими літніми днями сім’я сідає за стіл у садку, чути жваву розмову, сміх. А старий сидить у своїй кімнаті біля вікна і, схиливши голову, плаче.

      Задумайтесь над цією історією і висловіть свої думки:

-              Чому хлопчик спочатку не довіряв вітчиму?

-              Як він зрозумів, що вітчим його дійсно любить?

-              Чи правильно вирішив син, дозволивши жити у своєму будинку рідному батькові?

-              Що означає любити і чи легко дарувати свою любов іншим людям?

-              Яка сила створює і зміцнює сім’ю?

Вчитель.  Пропоную вам  ще послухати слова видатного педагога, людини з великим серцем і щирою душею, - Василя Сухомлинського.

    «Суспільство – це великий будинок, споруджений з маленьких цеглинок – сімей. Міцні цеглини – міцний будинок, крихкі цеглини – це небезпечне для суспільства явище. А крихкість ця полягає найчастіше в безвідповідальності. Якщо у вас немає дитини – ви просто людина. Якщо у вас є дитина – ви три, чотири, тисячу разів людина. Даючи життя новій  людині, ви ніби вписуєте своє ім’я в літопис свого народу.

Безвідповідальність і легковажність у батьківстві і материнстві – це вади особистості, першопричина яких у неправильному уявленні про щастя і радощі життя. Той, хто не зумів продовжити себе у своїх дітях, забуває, що в старості його чекає самотність.

      Самотність старості – найстрашніше горе людини, його можна зрозуміти, думкою і серцем своїм проникнути в душевний стан людей, які в  молодості пурхали з однієї солодкої квітки на іншу, а в старості стали жебраками.

       Сила, яка створює і зміцнює сім’ю – це любов. Взаємна, вірна, чесна, віддана любов батька і матері, батька і дітей, матері і дітей.  Але любов – це не натхнення або осяяння, що приходить звідкись ззовні. Любов – це величезна праця. Праця любові – це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити свою внутрішню духовну красу. Любов – ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях – це означає бути мужнім у любові.»             

 ІІІ.  Кульмінація етичного діалогу

   - Прочитайте, будь ласка, ці два тексти про любов і дружбу повільно, уважно й виразно.

Слова апостола Павла про велич любові

«Любов довго терпить,

милосердствує,

любов не заздрить,

не заноситься ,

не гордиться,

не безчинствує,

не шукає свого,

не дратується,

не замислює зла,

не радіє неправді;

все покриває,

всьому вірить,

всього сподівається

все переносить.

Любов ніколи не припиниться,

Хоча й пророцтва скінчаться,

й язики замовкнуть,

й знання зникнуть…

А тепер будуть ці три:

віра, надія, любов…

Але любов з них більша!»

Аристотель про дружбу

           «На першому  місці – дружба між добродійними людьми. Вони один одному помічники, дружба в них постійна й найкраща. Прихильність – початок дружби. Бажання дружби виникає швидко, а дружба – ні… Потрібен час і близьке знайомство, бо не можна знати один одного перш, ніж разом з другом з’їсти пуд солі.

           Проти дружби добродійних безсила клятва, бо між ними повна довіра й неможливість образити. Така дружба можлива лише між рівними… Погано без друзів і неможливо мати їх надзвичайно багато».

-              Чи змогли ви зрозуміти зміст цих текстів?

-              Підкресліть найважливіші, на ваш погляд, слова, думки.

Прокоментуйте їх.

ІV.  Вихід на моральний вибір

1.            Поміркуйте, будь ласка, чи просто любити і дарувати любов іншій людині?

2.            Обмін життєвим досвідом учнів

-              Кого і що ми любимо?

-              За що ми любимо?

-              Як виявляємо свою любов?

Учень.

ГІМН   ЛЮБОВІ

Засинаю з тобою і пробуджуюсь теж з тобою,

Любове моя, ти як сонце в моєму житті.

Скільки сліз і ридань, і хвилин незабутніх до болю

Дарувала мені ти в моєму складному бутті.

Все минає, як марево, - цвіт яблунево-рожевий,

Синь небес, щебетання пташок навесні.

Тільки ти, тільки ти залишаєшся в пам’яті болісно

Відгомінням минулого, трепетом ніжним в душі.

Хай минають роки, хай злітають черешневим цвітом,

Хай міняється все на моїм перехреснім путі,

Лиш любов – ця магнолії дивна квітка

Хай цвіте і не в’яне, бо жити не варто тоді.

Вчитель.    Любов – почуття, яке надихає на творчість. Кохаючи, людина відтворює силу свого почуття у поетичних рядках.  Пропоную вам послухати ліричні твори наших учнів.

ПУРПУРОВІ ВІТРИЛА

У кожної людини є мрія єдина

  Яскрава вона, промениста.

   Рожеву цю мрію  людина повинна

   Плекати в душі своїй чистій.

  Це наше бажання – одвічне страждання,

Воно в кожнім серці озветься.

Чому ж його прагнемо й через ридання?!

  Ця мрія – любов’ю зоветься.

Пізнати  кохання в ранковім світанні,

 Відчути замріяним серцем

Лиш тому дано, хто у довгім чеканні

 Спробує сіль та ще й з перцем.

Хто кожного ранку, неначе на крилах

 Летить в світ нескорений долі,

Нарешті побачить далекі вітрила

І будуть вони  -  пурпурові!

Нефьодова Тетяна,

учениця 10 класу

V.   В И С Н О В О К:

-              Що ж ми вкладаємо у поняття «любов»?

-              Що для кожного з вас означає любити?

Відповіді учнів: Любов – це взаєморозуміння, взаємоповага, щирість, відкритість. Любити – віддавати свою увагу, свій час, свою турботу іншому. Коли любиш, - даруєш свої почуття, свою душу, і у щасті іншого – знаходиш своє власне щастя.

Релаксаційна вправа «5 добрих слів»

Перед вами аркуш паперу. Покладіть на нього свою долоню і окресліть її олівцем. Тепер об’єднайтеся у групи-кола по 6 учнів. Передайте аркуш із зображенням своєї долоні сусіду за годинниковою стрілкою. Кожен з учасників групи на пальчику долоньки пише по одному доброму слову про володаря «долоні» і передає сусідові. Коли аркуш  повернеться до господаря, на кожному пальчику будуть написані добрі слова, що і є виявом любові до ближніх.

 Вчитель

       Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне джерело, як саме життя. Сила кохання облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні справи і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати. Та все одно, в любові – сенс людського життя.

        Дякую, діти, за цю годину спілкування. Бажаю вам ніколи не  забувати про «золоте» правило моралі: «Стався до інших так, як прагнеш, щоб інші ставилися до тебе». А кожен з нас прагне любові.